.
UNTITLED
On the eve of her thirty-seventh birthday Virginia Woolf
started keeping a diary
which means she was the same age I am now
with the First World War ending, literature hadn’t saved anyone,
perhaps it simply saves- I still don’t know
details of everyday life, books read, stories written, war again
perhaps in this world there is only writing and war
then there’s love, the source of war and writing
there’s nobody else to talk to, to ensure you didn’t live in vain,
that your words mean something, or mean nothing, but simply to talk
about the weather at least, if there’s nothing else to talk about
the rooks are here, the acacias are in bloom, the shop has a new coat in the window
something simple, something timeless
not that I know where you are or can hope to know
my diary is written for you, for it is simply like the air
take a look at this city you’ve never been to
we should live here together, go for walks sometimes,
more often not, since we need no one but each other
you said it was a southern town,
the winters nearly the same as yours
but shorter by a month or two
we would never be apart for a day, were it not for the war,
that’s out of the question
while the world is falling apart, no one cares about another’s love such nonsense
when the world is collapsing, burying us in rubble, and all the warmth has gone
.
Вірджинія Вульф почала вести щоденник напередодні свого тридцятисемиріччя
тобто їй було стільки ж років, як мені зараз
закінчувалась Перша світова війна, література ще нікого не врятувала,
або рятує лише вона – я досі не знаю
подробиці побуту, книжки, які вона прочитала, написані оповідання, знову війна
можливо, на світі існує лише текст і війна
ще любов як основа війни і тексту
немає з ким поговорити більше, впевнитись, що жив не даремно,
що слова твої значать щось, або нічого не значать, та лише поговорити
хоча б про погоду, якщо більше немає про що –
граки прилетіли там, акація розквітла, в крамницю привезли нові пальта –
про щось просте і вічне
а не те що я не знаю, де ти зараз, і не сподіваюсь дізнатися
і мій щоденник пишеться для тебе, тому що просто як повітря
подивися на це місто, в якому ти ніколи не був
ми повинні жити тут разом, іноді ходити гуляти,
але частіше ні, тому що нам не потрібен ніхто окрім один одного
ти казав, що це – південне місто
але тут майже така сама зима, як у твоєму
на кілька місяців коротша
якби не війна, ми не розставалися б ні на один день, це було б неможливо
але коли світ руйнується, кого цікавить чиєсь кохання, якісь дурниці,
коли світ руйнується, під уламками ховає нас, і не зігрітися більше
.
Olga Bragina (Kyiv 1982) is a poet, prose writer, and translator. Bragina is the author of six books: Applications (2011), Namedropping (2012), Background Light (2018), Speech is Like a Flash Lamp (2020), Prisms of Pleroma (2021, prose collection), Pelicans (2021, novel). Her work has appeared in literary journals such as Vozdukh, Interpoezia, Polutona, Novaya Yunost’, Volga, Zinziver, Deti Ra, “Spoke” (USA), “Eurolitkrant” (Belgium), “South Florida Poetry Journal,” “Words without Borders,” “AGNI” (USA), Springhouse Journal (USA), “Wakat,” “Helikopter,” “Babiniec Literacki” (Poland), “Ravt,” “Revista Kametsa” (Peru), “Virus” (Turkey), “Med Andra Ord,” “Kultur” (Sweden), «Inkroci» (Italy), and others. Her translations of John High’s poetry collection Vanishing Acts and Katie Farris’s poetry collection Ice for You were published in Kyiv in 2018 and 2021, respectively.
.
Mark Wingrave was born in the UK. He now lives in Melbourne, Australia. He is an artist and translator who makes paintings that explore the relationship between text and image. Mark has exhibited his art internationally and his translations from Russian into English have appeared in Circumference, Articulation, Russian Free Verse Anthology and others. He has received an MA from Chelsea School of Art, and a Scholarship in Painting at the British School at Rome.
