–
Translating Serhiy Zhadan is like becoming Serhiy Zhadan. You have to live his poetry in a way to get to its essence, and hear him read his poems before rendering them in your language. This experience can be empowering and intimidating at the same time because Zhadan’s poetry, like a spell, encapsulates space and time and things that alarm, astonish, and tranquilize us. He dives deep into the human psyche to fetch his words and gushes them out like a volcano on pieces of paper. At times his poems emerge like tender offshoots breaking through the toughest layers of the ground with all their vulnerabilities and promises. Reading Serhiy Zhadan in his language (that I did with the help of three translation apps), one may feel like his poetry is more than poetry, as he is more than a poet. He is an artist, activist, a journalist, humanist and more. His words call for action and seek revolution, crucial for our survival.
I thank Serhiy Zhadan for his trust in me for translating his works. I also owe Stanislav Belsky for giving me his expert opinion on my translations of Zhadan’s poems. I hope you enjoy reading my translations of one of Ukraine’s most prominent poets, nominated for the Nobel Prize in Literature by the Committee of Literary Studies of the Polish Academy of Sciences. More of his poetry in translations can be read in Sunflowers, a charity anthology of Ukrainian poetry on war, resistance, hope, and peace, forth coming from River Paw Press.
To support Serhiy Zhadan’s humanitarian works and his efforts to rebuild Ukraine, please find the information below.
.
.
Perhaps It’s Time to Start Now
15.06.22
Perhaps, it’s time to start now.
No matter how much I convince myself that it isn’t the time,
That I shouldn’t blindly say the words,
Not rooted in my voice,
Which are not from the books of my life I had before,
No matter how much I choke on the empty, quiet air
Of this spring, burning silently like
Summer wind,
As it turns out that the language is mightier than the fear of speaking,
It has the power to fill the pockets of life,
It takes the spaces where people gather,
Where they need to talk about themselves in a way that,
From now on, they are always
Recognized by their voice.
It turns out that the language, like March cold, has sat
in our lungs, burdening them like clothes on fugitives,
weighing them down while crossing a frozen river.
It is also true that in the absence of our voices, we do not become
Honest with ourselves in our speech.
Yes, like giving up on our right to sing in a choir
For fear of making mistakes and getting caught.
A silence lays behind us, like an unsown field.
Silence, like wells filled with stones.
Maybe, this is our fear, our despair
Explaining the frantic quiet of the shocked eyewitnesses,
Those who have seen all, who have to testify,
And call out the murderers,
By voicing for justice.
The sound of the night must be sowed,
There must be a delirium of a morning song.
There is a torment behind all this. Because there is weight in all of this.
.
Може, саме тепер і варто почати
15.06.22
Може, саме тепер і варто почати.
І скільки б не переконував себе, що не час,
що не слід наосліп вимовляти слова,
які не закладено в голос,
яких немає в книгах із минулого життя,
скільки б не захлинався порожнім, безсловесним
повітрям цієї весни, пекучим, безмовним
повітрям літа,
а виходить, що мова сильніша за страх мовчання,
вона має заповнювати собою нагрудні кишені життя,
вона має огортати місця, де збираються люди,
де вони потребують говорити про себе так,
щоби їх відтепер завжди
упізнавали за голосом.
Виходить, що мова, як березнева застуда, сиділа
в наших легенях, обтяжуючи їх, наче одяг на втікачах,
що долають уплав обморожене річище.
Правдоподібно також, що позбавлені голосу, ми не стаємо
чеснішими перед собою в своєму мовчанні.
Так, мовби відмовляємось від права співу в загальному хорі,
боячись сфальшивити, боячись не попасти.
І стоїть тиша за нами, мов незасіяне поле.
І стоїть німота, мов завалені камінням криниці.
Може, саме це – наш острах, наша зневіра
і пояснюють цю несамовиту мовчанку гірких очевидців,
котрі бачили все, котрі мають свідчити,
співом виказуючи убивць,
голосом озиваючи право.
Має вестись сівба опівнічного звуку,
має творитися марево ранкового співу.
Є в цьому всьому тривога. Оскільки є в цьому всьому вага.
.
We Have Been Talking About War for Three Years
1.
An acquaintance volunteered to enlist.
He came back in six months.
No one knows where he was.
What he is afraid of – he doesn’t say.
But he is afraid of something.
It appears to be
He is afraid of everything.
He was a normal person.
Though he spoke a lot.
About everything in the world.
About everything that came to his mind.
But he returned as
A completely different person, as if
Someone pulled out his old tongue,
And did not replace it with another in return.
So, he sits all day long in his bed
And listens to the demons in his head.
The first demon is fierce,
Spitting fire, asking for
Punishment for all who are living.
The second demon is godly,
He speaks of forgiveness
He speaks gently
Touching his fellow’s heart with his hands,
Smeared in Chernozem.
But the worst of all is – the third devil.
He agrees with both of them.
He accepts, doesn’t deny them.
It is after his voice
when the headache begins.
.
Три роки ми говоримо про війну
1.
Знайомий пішов добровольцем.
Повернувся за півроку.
Де був – невідомо.
І чого боїться – не каже.
Але чогось боїться.
Може навіть здатись,
що боїться всього.
Йшов нормальною людиною.
Говорив, щоправда, забагато.
Про все на світі.
Про все, що траплялось на очі.
А ось повернувся
зовсім іншим, так ніби
хтось відібрав у нього старого язика,
а іншого натомість не залишив.
Ось він сидить цілими днями на ліжку
й слухає бісів у своїй голові.
Перший біс лютий,
сипле жаром, вимагає
кари для всіх живих.
Другий біс покірний,
говорить про прощення,
промовляє тихо,
торкається серця руками,
вимащеними в чорноземі.
Але найгірший – третій біс.
Він із ними обома погоджується.
Погоджується, не заперечує.
Саме після його голосу
і починається головний біль.
.
We Have Been Talking About War for Three Years
2
For three years, we have been talking about war.
We have learned to talk about our own past, considering the war.
We have learned to make our own plans while keeping an eye on the war.
We have words to show our anger.
We have words to express our sorrows.
We have words to voice our contempt.
We have words for curses, prayers,
And all the words we need
To talk about ourselves in times of war.
It is essential for us to speak about ourselves in times of war.
We can’t help but talk about ourselves amidst the war.
It is unacceptable to remain silent about ourselves.
Every morning we talk about the war.
We stand in front of the mirror and talk about the war.
We speak to the person we see before us.
Wise words.
Wise and compelling words.
Wise questions,
Wise answers.
Every morning we remind everyone of the number of deaths.
At lunchtime, we relish the sunlight outside the window.
The fresh grass tearing through the dead stones.
And then, at night, we once again remind everyone
About the number of the deceased.
It is essential for us to remind everyone about the number of dead.
It is crucial that we are the ones who remind us about the number of dead.
It is very important for us that the number of the dead be
heard directly from us.
We leave no chance to anyone.
We cut reality with garden shears,
we evaluate it
We give it a non-negligible diagnosis.
We have been giving out estimates for three years.
For three years, we have been talking in front of the mirror.
You can’t be afraid of asking tough questions.
And can’t be afraid of getting answers that do not help.
But those who are confident
Talk about it out loud.
And those who aren’t so enthusiastic – quietly.
The death toll, either way
Is not affected.
.
Три роки ми говоримо про війну
2.
Три роки ми говоримо про війну.
Навчились говорити про власне минуле, враховуючи війну.
Навчились будувати свої плани, з огляду на війну.
Маємо слова, щоби виявити свій гнів.
Маємо слова, щоби висловити свій жаль.
Маємо слова, щоби засвідчити свою зневагу.
Маємо слова для проклять, маємо для молитов,
маємо всі необхідні слова,
якими можна сказати про себе в часи війни.
Нам дуже важливо говорити про себе в часи війни.
Ми не можемо не говорити про себе в часи війни.
Ми вважаємо неприпустимим мовчати про себе.
Щоранку говоримо про війну.
Стоїмо перед дзеркалом і говоримо про війну.
Говоримо з тим, кого перед собою бачимо.
Мудрі слова.
Мудрі і переконливі.
Мудрі питання,
мудрі відповіді.
Щоранку нагадуємо всім про кількість загиблих.
По обіді тішимось сонячним спалахам за вікном.
Свіжій траві, що рветься крізь мертве каміння.
А ось надвечір знову нагадуємо всім
про кількість загиблих.
Нам дуже важливо нагадувати всім про кількість загиблих.
Нам дуже важливо, аби про кількість загиблих нагадували саме ми.
Нам дуже важливо, аби про кількість загиблих
чули саме від нас.
Не лишаємо нікому шансів.
Розрізаємо дійсність садовими ножицями,
даємо їй оцінку,
ставимо їй невтішний діагноз.
Три роки роздаємо оцінки.
Три роки говоримо, стоячи перед дзеркалом.
Можна не боятись ставити жорсткі питання.
І не боятись отримати незручні відповіді.
Ось лише більш упевнені в собі
говорять про це голосно.
А менш упевнені – тихо.
На кількість загиблих це в будь-якому
разі не впливає.
.
Nominated for Nobel Prize in Literature by the Committee of Literary Studies of the Polish Academy of Sciences, Serhiy Viktorovych Zhadan (Сергі́й Ві́кторович Жада́н), is a Ukrainian poet, novelist, essayist, and translator. An author of over two dozen books of poetry and novels, Zhadan is one of Ukraine’s most prominent poets and writers, also known for his involvements in major Musical and Theater projects in Ukraine. Zhadan, who has won major awards for his works, is also a political activist. A part of the Ukrainian resistance, he is fighting the Russian invasion with a promise to rebuild Ukraine. You can support Serhiy Zhadan’s mission below.
Kalpna Singh-Chitnis is an Indian-American Poet, Filmmaker and Editor-in-Chief of Life and Legends.
Official Website: www.kalpnasinghchitnis.com I Facebook I Instagram I Twitter
